Автор: Марія Березіна м. Луганськ

Ідея спадкової монархії: від Гетьманщини Хмельницького до  Кирила Розумовського.

Одним з центральних питань суперечливого розвитку української державності козацької доби є проблема вибору оптимальної форми правління. "Характер гетьманату зумовлює боротьба двох тенденцій у державному розвитку: республіканської і монархічної. Перша з них була винесена з устрою перших вільних козацьких ватаг і загонів, що особливо проявляла себе в степовому Запоріжжі й ніколи не згасала на Гетьманській Україні як стара, "споконвіку козацька" традиція. Друга, тобто монархічна, виходила з широких прерогатив гетьмана, з державних потреб консолідації влади в одних руках на довший час.  Саме монархічна ідея в XVII столітті стала основоположною для козацького державотворення, і саме за неї змагалися гетьмани від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського.

То ж чи можна вважати українських гетьманів часів козаччини  – монархами,  а Гетьманщину – монархією, що  формується? Чи слушною була ідея спадкової передачі влади,  яка простежується в діях принаймні 4 з них?

Монархія-це форма правління, за якої верховна влада в державі повністю або частково зосереджена в руках одноосібного, найчастіше наслідного, глави держави – монарха .

Визвольна боротьба на чолі з Богданом Хмельницьким  розпочалася під гаслами козацького автономізму, але з часом  перетворилася на боротьбу за створення власної держави. Дослідники вважають що, після Зборівської угоди 1649 р.  Хмельницький остаточно прийшов до усвідомлення ідеї необхідності розбудови окремої незалежної держави.

Заробіток для школярів та студентів

Саме тоді складається своєрідний тип української держави, який  специфічно поєднує республіканську та монархічну  форми правління. Форма української держави зумовила правовий статус вищих органів державної влади доби Богдана Хмельницького. Встановився формальний титул голови держави – Гетьман. Політичний режим був авторитарний, форма державного устрою – унітарною. Але аналіз правового статусу державних інституцій дає можливість говорити про збереження  ознак республіканської форми правління.  Це передусім «відсутність» легально закріпленого інституту правлячої династії. Глава держави мав у сфері особистих та громадянських прав звичайний статус громадянина, до того ж термін його повноважень не визначався, але  обмежувався, передбачалась  виборність всіх ланок уряду.

За життя Б.Хмельницького влада гетьмана, завдяки його  величезному авторитету і харизмі, була практично необмеженою. Але і йому  у своїх діях доводилось постійно рахуватись з авторитетом своїх соратників та республіканськими прагненнями козацької маси — так званої черні.

 Досліджуючи джерела з історії Визвольної війни (1648-1657 рр.), ставиш собі безліч питань. І одним з них є таке: прагнення Хмельницького створити державу зі спадковою владою, що так чітко простежується вже від середини 1648 р. - це його особиста примха  чи політична потреба?

Перед очима Хмельницького був приклад Речі Посполитої, де король (монарх) був лише іграшкою в руках шляхти. Територія польської держави була розбита на «зони впливу» заможних шляхтичів-маґнатів, які чинили політичний тиск на короля, що призводило до хаосу в державно-політичному житті. Хмельницький шляхом зміцнення та централізації влади в своїх руках намагався не допустити  такого сценарію при розбудові політичної системи України

 Про це свідчить низка історичних фактів:

• під час переговорів з іноземними послами Б.Хмельницький неодноразово

титулував себе "єдиновладцем і самодержавцем руським”, "володарем і князем”

• намагаючись надати гетьманству спадкового характеру,  Б.Хмельницький до козацького реєстру 1648 р. другим після себе вніс ім’я свого сина Тимоша

 Крім пошука союзника у боротьбі з Річчю Посполитою Одруження Тимоша   з дочкою молдавського господаря В. Лупула Розандою мало на меті  започаткування нової династії, порідненої з європейськими монаршими домами.   Син Б. Хмельницького, а особливо його онуки, через спорідненість з монаршим домом молдавських господарів повинні були стати "рівними серед рівних" в колі правителів Європи. Тож це одруження було    Єдиним шляхом легітимізації влади  та підвищення авторитету держави

• укладаючи Зборівську угоду, Б.Хмельницький намагався внести статтю про довічний характер влади Гетьмана, у 1654 р. цю норму зафіксувала українсько-московська угода;

• у 1657 р.  Гетьман ініціював скликання Ради старшин,  яка прийняла рішення про передачу влади Гетьмана синові Юрію;

• в останні роки свого життя Б.Хмельницький порушив давні права та вольності

перебрав на себе повноваження загальної військової ради,  ради старшин,  він самостійно призначає та усуває з посад генеральних старшин та полковників, що йшло врозріз з традицією виборності

Деякі дослідники бачать одну з причин  подальшого занепаду гетьманської держави у орієнтації Б. Хмельницького на створення в Україні власної монархічної династії та побудові  держави за зразком тогочасних європейських традицій. Інші, зокрема Липинський, бачать в закріпленні спадковості влади гетмана єдину можливість зберегти державу. Згубність протилежного шляху виразно продемонстрували події сумної згадки Руїни, коли позбавлена сильної і авторитетної особи Гетьмана Україна, за образним висловом, «сама себе звоювала».

Якщо ж розглядати причини невдачі Гетьмана щодо утвердження монархічної влади в Україні, то серед головних можна визначити такі:

• у суспільстві наростало протистояння між монархічно-державною ідеологією Гетьмана, що починала формуватися, та ідеологією народних мас, котрі сприймали монарха поза Україною;

• спроби утвердити монархію трималися виключно на авторитеті Гетьмана,  що не

давало йому можливості повною мірою впроваджувати монархічну ідею і його політика в той період до певної міри носила характер "конспірації”;

• Гетьман не зумів побороти козацького анархічного традиціоналізму,  котрий поєднувався з соціальним фактором повстання

• загибель старшого сина Хмельницького – Тимоша та особисті якості молодшого – Юрія, який легко перетворився на іграшку в чужих руках.

Слушною є думка,  що в Україні в той час могла сформуватися не чиста  "дідична”

монархія,  а різновид авторитаризму Президента  (Гетьмана)  в формі,  яка принципово відрізнялася б від польської анархічної шляхетської демократії і московського східного деспотизму і водночас протистояла б українському традиційному отаманству.

Після приходу до влади Івана Виговського утверджується олігархічно-республіканська форма правління. Та все ж і він, так само як і наступні Гетьмани, зрештою прийшов до думки про необхідність зміцнення гетьманської влади, надання владі монархічних рис, запровадження її спадковості. Гетьман Петро Дорошенко,якого історик Дмитро Дорошенко назвав  "найбільш конституційним гетьманом,  який додержувався старих козацьких традицій”,  не лише прагнув  "вічного гетьманства”  і передачі влади після його смерті  "синові і онукові його неодмінно”, а й виношував плани стати "удільним князем, володарем всієї України”

Н.Полонська-Василенко показала етапи розвитку ідеї спадкової гетьманської влади.  Дотримуючись принципів,  закладених В.Липинським,  історик  в своїй праці  "Історія України”  дослідила промонархічно-династичну політику українських гетьманів другої половини ХVІІ ст. Особливий акцент вона робить на спробі Д.Многогрішного назвати своїм наступником брата Василя у 1671 р., а відносно І.Самойловича дотримується думки, що останній за часи свого15-літнього гетьманства по черзі оголошував спадкоємцем булави власних синів Семена, Григорія, Якова. Наступна спроба передати гетьманство у спадок належала Гетьману Івану Мазепі,  який прагнув встановити в Україні єдиновладдя.  Оскільки він не мав власних нащадків, то покладав особливі надії на своїх племінників – Івана Обидовського, а після його смерті на Андрія Войнаровського.

Одним з тих,  хто прагнув встановити на Україні гетьманську монархію у ХVІІІ ст., був Кирило Розумовський. Н.Полонська-Василенко  констатує: у 1763 р. було складено петицію царському уряду про закріплення гетьманства за родом Розумовських,  хоча поруч засновувалося Генеральне зібрання з певними конституційними функціями парламентського характеру. Останній гетьман козацької доби бачив у становленні спадкової влади чи не єдиний спосіб зберегти залишки автономії та певної «окремішності», в період активного поглинання  її Російською імперією. Можливо саме це й спонукало Катерину ІІ до остаточної ліквідації гетьманства, яка сталася  10 листопада 1764 р., коли  указом імператриці гетьманство в Україні було скасоване.

Тож бачимо, що ідея монархізму займала помітне місце серед вражаючого  багатоманіття національно-патріотичних ідей, які з’являються  в Україні ХVІ–ХVШ ст. Обставини та час зіграли проти спроб Хмельницького перетворити свою владу на спадкову, та започаткувати власну династію. Невдалими були й подальші спроби встановлення монархії в Українських землях. Але чи означає це згубність самої ідеї? Певно, що ні. Тому сама ідея українського монархізму знайшла своє продовження в  розробках та теоретичних пошуках ідеологів українського консерватизму Липінського, Томашевського та ін. На думку В. Липинського, кожний народ мусить пройти період монархії, відсутність якої на теренах України була причиною неоформлення власної державної організації впродовж століть.