Про книжки

 

Людмила Водяницька. Людмила Водяницька. Народилась в м.Городенка, навчалась в СШ №1, а також в Городенківській гімназії. В 1998 році переїхала із родиною до м.Чернівці, де закінчила Чернівецьку гімназію №2, а згодом Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича. Жила в м.Київ, працювала учителем біології в Українському гуманітарному ліцеї КНУ ім. Тараса Шевченка. Одружена. Із 2010 року із чоловіком проживаю у Великій Британії. Блогер, фотограф-аматор. Подорожую, малюю, люблю писати казки і вірші.

Про улюблені книги говорити можна багато, часто і довго.

Час від часу ми звертаємося до класиків, шукаючи відповіді на свої власні запитання, іноді бачимо пораду у творах сучасників. 

Мені подобаються письменники, котрі пишуть про життя правдиві і реальні історії, не вигадані, а справжні.

Для себе я проводжу власний свого роду конкурс книг. І в цьому році моїми улюбленими книгами стали повість, роман і одна книга історій.

"Записки українського самашедшого" -   прозовий роман Ліни Костенко.

 Читався нелегко, напружено, хвилююче, емоційно, із обговореннями, натхненно, цікаво, захопливо і головне - небайдуже!.. Я люблю щоденники. Записки-щоденник українського самашедшого - це виклик суспільству, це пробудження, це вдячність, любов і надія. Переплетені буденності і ноповторності водночас. Долі окремих людей, родин, відомих діячів, політиків, держави захоплюють і дозволяють книзі стати однією із улюблених.

"Теплі історії до кави" молодої письменниці Надійки Гербіш - це історії, сюжети яких дають поштовх думкам, мріям, спогадам, живлять надію і підсилюють емоції. Хочеться взяти "горня із волошками" із бабусиним липовим чаєм, пити його довго і заплющувати очі, згадувати... У моєму житті було багато липового цвіту, особливо у дитинстві. Емоційні спогади, які з'являються із файлів пам'яті внаслідок прочитаного, в них можу побачити себе, наприклад, 14-річною у місті (не Відні, але із "Віденською кав'ярнею"), у такому трохи по-осінньому зимному і трохи тривожному, місті, де поки ще не маю знайомих, але де знайду згодом спокій, любов і склею своє власне щастя. І то щастя пахне кавою, весною і коханням. Деякі історії читались швидко, так, як вітер пролітає, як протяг... у потязі. Деякі дуже нагадують казки, казки із щасливою кінцівкою. На певному етапі читання відчуваю, що усміхаюся. Можливо це такий терапевтичний ефект книги? Легкість, романтика, любов. Чистота думок і помислів, свіжість, гармонія, затишок. Цих відчуттів часом бракує у наших повсякденних буднях.

Третя книга - повість письменниці Галини Марчук "Три долі". Читаючи, я буквально пропускала цей роман через себе по сторінці, занурювалась в долі головних героїв, полюбила їх, плакала і сміялась разом із ними, народжувалась і помирала теж із ними. Для мене цей роман є особливим, від початку і до кінця. Ця книга про реальних людей, про людські долі, часом дивовижно печальні і такі ж неймовірно красиві, сплетені із натхненної любові автора та її відкритого щедрого слова. Я б назвала повісті Галини Марчук романтичним реалізмом, де прекрасно розкривається психологічна сутність кожного героя, важливість його внутрішнього буття.

Людмила Водяницька