Степан ПАВЧАК

  за матеріалами культурно-мистецького альманаху "Ямгорів"

АСТРОНОМ І ПЕДАГОГ ФЕДІР ГУЛА

(Ескіз біографія-вченого)

Вважається, що коли Галичина входила до складу Австро-Угорщини, то це був один з найвідсталіших країв Габсбургської монархії, — тим не менш, з цього терену походить багато осіб, чиї імена виразно вписані до історії всеукраїнської культури, мистецтва, науки і техніки. Одним з таких маловідомих нинішньому загалові, є ім’я західноукраїнського галицького астронома і педагога доктора Федора Гули.

Федір (Теодор) Гула народився 7 березня 1890 року с. Носові Підгаєцького повіту на Тернопільщині. Походив з селянської багатодітної (з дев’яти дітей вижило лише троє) сім’ї середнього достатку. Після закінчення "народної" (початкової) школи успішно склав відповідний іспит і був прийнятий до Бережанської гімназії (польської, але з паралельними українськими класами). В 1909—13 рр. навчається у Празькому університеті (тут, ймовірно, слухав лекції відомо­го вже тоді галицького вченого І. Пулюя, першовідкривача знаменитих Х-променів, пізніше названих рентгенівськими), за іншими даними — у Львівському. А з 1913 по 1914 рік працює "професором" (учителем) в містечку Белзі на Львівщині, в гімназії.

1914 року його було мобілізовано на Першу світову війну (офіцером австро-угорської армії), де 1915 року на італійсь­кому фронті потрапляє в полон (утримувався в таборі військовополонених в м Мелфі на півдні Апеннінського півострова). Після поверненя займається науковою працею і 1920-го року захищає докторську дисертацію з астрономії, ймовірно у Відні.

Проте виникли складнощі з одержанням відповідного науковому титулу академічної посади, якої тоді ддя молодого ще ученого в Західній Україні не знайшлося Справа в тому, що в окупованій  Польщею Галичині галичанину (українцеві) треба було переписуватися на поляка, щоб взагалі отримати хоч якусь) державну посаду.

Тому від початку 1920-х рр. д-р Гула перебувавв українській еміграції, а саме в Чехо-Словацькій республіці, де й приєднувався до українських вигнанців в м. Йозефів ( Північна Чехія). Тут у 192–26 рр. був табір інтернованих частин української Галицької армії (УГА).

У цьому таборі попри складні умови еміграції, вирувало інтенсивне культурно-освітнє життя: діяли гімназія, семінарія, різні просвітні курси, містились бібліотека, архів хор і т. п. При одному такому "Державному українському еміграційному семінарі ім. І. Франка", очевидно, викладав Ф. Гула, оскільки бачимо його на фото учасників цього семінару з 1923–24 рр. І далі в період 1920-х — початок 1930-х рр. д-р Гула бере активну участь в українському еміграційному шкільництві в Чехо Словаччині. В книзі С. Наріжного "Українська еміграція" (виданій в Празі 1942 року) він названий серед осіб фотографії "Професорського і виховного персоналу української гімназії в Ржевицях" (містечко поблизу Праги), і він же є серед учителів на випускному фото (з осені 1924 р.) відомого поета Олега Ольжича, котрий навчався тут.

Апогею викладацька діяльність Федора Гули досяг­ла, очевидно, під час його праці в "Українському Високому Педагогічному Інституті" (УВПІ) в Празі в 1923 33 рр. На низці фотографій, поміщених в книзі в того ж Наріжного, д-р Гула названий там як доцент астрономії, декан котрий входив у сенат інституту. Саме в УВПІ, якдоцент математично-природничого відділу (факультету), активно працює в науковій царині. Науковий доробок вченого майже не вивчений і належно не поцінований про те, як подала ще перша "Українська загальна енциклопедія" з 1930-х рр., д-р Гула є "автор високошкільних підручників із астрономії", має праці українською та німецькою мовами про затемнення сонця, зокрема, "До теорії затьми сонця" та ін.

Та 1933 р. з певних причин УВПІ був закритий, і Федору Гулі довелось підшуковувати собі місце нового працевлашту­вання. Як високо освіченому спеціалісту з науковим званням, йому, напевно, можна було підшукати собі працю в одному з вищих учбових закладів Європи (зокрема, М. Медюх. доцент університету ім. І. Пулюя з Тернополя, першовідкривач "за­бутого імені" Федора Гули, вважає, що він ще до 1936 р. пра­цював в університетах Праги та Відня), Та перемогла туга за Вітчизною і 1937 р. він повертається в Галичину. Дещо вчений титул, а трохи особисті знайомства (зокрема. був знай­омий з відомими гальцькими вченими: математиком Мироном Зарицьким, географом Юрієм Полянським, фізиком Романом Цегельським) допомогли посісти скромну посаду "про­фесора" (вчителя) української приватної гімназії ім. Т. Шев­ченка в м. Городенка на Станіславщині, де навчає дітей математики.

У містечку д-р Гула проживає спочатку на квартирі адвоката Р. Касіяна, а після приходу "перших совітів" у вересні 1939 р. замешкав у хаті місцевого громадського діяча С. Павчака. Тут і раніше квартирували професори гімназії Я. Кулицький і Я. Гайдукевич.

За спогадами колишніх гімназистів (М. С. Гайдукевича, П. С. Якимовича і В. С. Павчака) їх учитель навіть з-посеред своїх непересічних колег, інших викладачів гімназії (багато з яких мали за плечами єнропейські університети, деякі були учасниками "Визвольних змагань" 1918–20 рр., котрі в більшості своїй були глибоко моральні педагоги і високосвідомі патріоти) вирізнявся педагогічним тактом, науковою ерудицією, обізнаністю в математично природничих дисциплінах, а особливо знаннями в так мало розвинутій тоді у нас астрономії.

Тим часом, як гадалось, відкривалася можливість повтор­ної педагогічної діяльності у вищому учбовому закладі, що було пов’язане з відкриттям держуніверситету у Львові. Зберігся, зокрема, лист знайомого д-ра Гули, до­цента Львівського педінституту, Романа Цегельського від 8.01.1940 року, в якому він пише до свого товариша, що тут "буде також мат. фіз. факультет. Є пропозиція запросити Вас до співпраці при кафедрі математики в характері асистента евент. Доцента. Посаду треба буде обійняти в найкоротшім часі". З цим наміром Гула їде до Львова, але до праці стає не в  педінституті, а в університеті; благо, що тут того ж 1940 р; засновано астрономічну обсерваторію, і вже навесні 1941 р. її очолює д-р Федір Гула.

Та знову професійному заняттю улюбленою астрономією перешкоджає війна. Цим разом німецько-радянська. І в червні 1941 р. доктору довелося повертатися на свою стару квартиру в Городенці.

Тут уже його добре знали і поважали мешканці містечка, бо саме Ф. Гулу на зборах громадян восени того ж року обирають головою повітової філії УДК ("Українського допомогового комітету"). Незабаром філія почала працювати, було створено її підвідділи, в чому, очевидно, немала заслуга і її першого голови. Однак через якийсь час Гула відмовився від головування. Приходить до праці в "Повітовому союзі кооператив" (ПСК), причому формально обіймав посаду секретаря, а фактично був заступником голови і перекладачем в зносинах з німецькою владою. А з 1943 р. і аж до весни 1944 р. — в торговельній школі (організований замість колишньої гімназії), де вчив німецької мови. До слова, д-р Гула знав близько десяти мов: окрім рідної української, польську — ще з дитинства; німецьку — з гімназії і з періоду служби в австро-угорській армії; грецьку і латину вивчав в обсязітієї ж австрійської гімназії, причому знання останньої допомогло йому в полоні порозумітися італійською; чеську (і, напевно, словацьку) він вивчив в період еміграції в Чехо-Словаччині. А в останні роки життя довелося оволодіти ще й російською.

З відступом німців з Городенки (березень 1944 р.) виїхали на Захід майже всі (окрім двох, котрі згодом переслідувалися відповідними радянськими органами) викладачі гімназії. Емігрував (до Відня?) і д-р Гула, але незабаром повернувся назад, очевидно, прагнув залишитись в рідному краї. Та безпосередньо перед поворотом "других совітів" він спішно (бо залишив навіть особисте посвідчення, приватні листи, фотографії і деякі наукові книги) подається на Тернопільщину у рідне село Носів. Зрозуміло, що скористався зміною лінії фронту і повоєнною нерозберихою щодо біженців, "переміщених осіб" і т. п. Бо осівши в рідної сестри, знову пішов працювати до середньої (тепер уже радянської)школи і навіть став заступником директора з навчальної роботи (завучем) школи у сусідньому (4 км від Носова) с. Завалові, а згодом директором Підгаєцької вечірньої школи. Викладає фізику і астрономію.

Ось що пише про останні роки його життя згаданий вже М. Медюх: "У післявоєнні роки професора Гулу неодноразово запрошували на престижні посади в наукові установи Львова і Києва. Однак він категорично відмовився, бо хотів прожити остаток життя у рідному селі й померти на своїй землі. 29 липня 1953 року Теодор Гула раптово помер. Похований на цвинтарі в селі Носові. Т. Гула жив у сестри, бо власної сім’ї не мав, сільською господаркою не займався, а повністю присвятив себе науковій і педагогічній праці. Односельці часто бачили, як ходив подвір’ям з книжкою в руках і читав. Гула мав спокійний, врівноважений характер, приємну зовнішність, поважну поставу. Люди, що спілкувались з ним, відзначали його скромність, делікатність, толерантність, пунктуальність... Професор Гула був добрим промовцем і педагогом. Простим, доступним і виразним поясненням складних природних явищ, яскравими образними порівняннями йому вдавалось полонити слухачів. Він любив своїх учнів і вони відповідали йому взаємністю. Виступаючи на районних учительських конференціях, говорив по суті справи, лаконіч­но, не лестив начальству, як тоді було заведено. Професор міг бути оригіналом, бо знав собі ціну".

Як бачимо, це був той самий Гула, хоча і важко було галицькому інтелігентові пристосуватись до жорстких радянських умов. У пам’яті сучасників він залишиться, як високоосвічений вчений, талановитий педагог і вихователь західноукраїнської молоді 1920/30-х років. Яскравим взірцем служіння власному народові, гідним наслідування.   

м. Городенка