Людмила Водяницька, спеціально для Ділової Городенки - НОСТАЛЬГІЯ <!--if()-->- <!--endif--> - Каталог статей - Діловий сайт Городенка і Городенківський район
Понеділок, 05.12.2016, 11:26
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід



Меню сайту




Форма входу
Категорії розділу
Культурно-мистецький альманах "Ямгорів" [1]
Дещо про ГОРОДЕНКУ [6]
Все про Рекламу [15]
Заробіток в Інтернет [79]
Реальні способи заробітку в мережі інтернет
Подарунки і свята [74]
Новинки кіно [5]
Модні тенденції [17]
Читати, купити книги [13]
Краса, фітнес, косметологія [10]
Кулінарія [3]
Відомі люди світу. Багаті та знамениті [10]
Видатні та цікаві люди Городенки і Городенківського району [3]
Колекціонування [5]
Ідеї для бізнесу офф-лайн [19]
Робота. Пошук роботи. Робота за кордоном [8]
Інвестиції. Персональний Фінансовий план [6]
НОСТАЛЬГІЯ [4]
Конкурс від сайту Ділова Городенка [6]
матеріали конкурсантів
Історія очима журналістів [1]

Ваш кошик порожній
Пошук
Наше опитування
Які розваги Вам до вподоби?
Всього відповідей: 48
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


ділова городенка логотип




Головна » Статті » НОСТАЛЬГІЯ

Людмила Водяницька, спеціально для Ділової Городенки


Пам’ятаю


Людмила Водяницька
Своїми ностальгічними спогадами ділиться колишня мешканка Городенки, котра зараз перебуває на берегах Туманного Альбіону Людмила Водяницька.

У моєму дитинстві було так багато хороших і добрих людей. Малою я рідко задумувалась, що у дорослому житті можуть трапитися люди, котрі здатні бажати мені не лише добра і щастя, але то така людська натура. Жоден не застрахований від імпульсивних витівок долі.

Зараз згадалось мені моє товаришування із сусідом Мирославом Степановичем Петровським. Це був високий і, як здавалося мені малій, кремезний чоловік, влітку він носив капелюха, мав такі добрі і світлі очі. Ми часом сиділи на лавочці біля будинку чи прогулювались довкола. Він розповідав мені про своє життя, про вчителювання, про книжки, придумував усілякі смішні історії, а особливо трепетно і гарно завжди говорив про свою дружину Ірину. Таке було щире наше товаришування. Ми часом ласували цукерками, котрих було щедро заховано у кишенях мого сусіда. Йому багато солодкого не можна було, у зв'язку із хворобою, але деколи він пригощав дітлахів та й сам куштував трошечки, загортаючи ту частинку, яку недоїв у папірець, "на потім".

У один передноворічний вечір до балкону квартири на третьому поверсі, де я жила, залетіла пташечка,  вона зустріла із нами Новий рік, погрілась, поспостерігала і вранці непомітно вилетіла.

Того ж ранку я дізналась, що мій друг-сусід помер. Але чомусь я свято вірила, що та пташечка - то й була душа мого друга. І то він прилетів, аби попрощатися...

*** М.С.Петровському

Ви знали, як пахнуть у липні дощі,

І вміли чути крапель одкровення,

Але пішли, як випав в січні сніг...

Ви не любили східних солодощів,

Ані сушених фруктів, ні варення,

Але «Дюшес» ми їли з вами потай від усіх.

Ви говорили, що липневе соло дощів

Повільно сховається в серпні...

Відкрито, нелукаво

Дивилась вам у вічі,

У мене стільки часу….

..а вам лишалось мало…

Пішли, як випав в січні

 сніг.

Людмила Водяницька



Джерело:
Категорія: НОСТАЛЬГІЯ | Додав: dilovagorodenka (26.10.2011) | Автор: Міла Водяницька
Переглядів: 471 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
....спогади! Ми ними живемо довго і вони часто гріють наші душі. Я теж часто згадую свій дім і людей в Городенці... Дякую всім!!! Будьте щасливі і багаті.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2016