П`ятниця, 28.07.2017, 19:43
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід



Меню сайту




Форма входу
Категорії розділу
Культурно-мистецький альманах "Ямгорів" [1]
Дещо про ГОРОДЕНКУ [6]
Все про Рекламу [15]
Заробіток в Інтернет [79]
Реальні способи заробітку в мережі інтернет
Подарунки і свята [74]
Новинки кіно [5]
Модні тенденції [17]
Читати, купити книги [13]
Краса, фітнес, косметологія [10]
Кулінарія [3]
Відомі люди світу. Багаті та знамениті [10]
Видатні та цікаві люди Городенки і Городенківського району [3]
Колекціонування [5]
Ідеї для бізнесу офф-лайн [19]
Робота. Пошук роботи. Робота за кордоном [8]
Інвестиції. Персональний Фінансовий план [6]
НОСТАЛЬГІЯ [4]
Конкурс від сайту Ділова Городенка [6]
матеріали конкурсантів
Історія очима журналістів [1]

Ваш кошик порожній
Пошук
Наше опитування
Які розваги Вам до вподоби?
Всього відповідей: 52
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


ділова городенка логотип




Головна » Статті » Дещо про ГОРОДЕНКУ

Париж і родина графів Потоцьких

Каглян Олександр

Використання статті тільки за згодою автора


Паризькі таємниці Потоцьких

 

пилаваПро те, що третина письмово засвідченого історичного минулого Городенки пов’язана із родиною Потоцьких, знає, мабуть, кожен його мешканець. Адже, навіть, на стародавньому гербі Городенки ми бачимо символ роду Потоцьких – срібну «пиляву». Тож розглядати історію Городенки, як і, в принципі, всієї України, без згадки про родину Потоцьких не можливо.

Але, якщо самі Потоцькі впливали на розвиток міст та сіл, то чи не було зустрічного процесу? Тобто,  чи не позначалися самі міста на формування світогляду та життєвих шляхів родини Потоцьких?

Так, відомим історичним фактом є те, що один із найепатажніших  представників роду Потоцьких Миколай Базилій обрав собі за «столицю» Покутську Городенку. Облаштував тут власну резиденцію та став найщедрішим меценатом у будівництві храмів. Очевидно, змінюючи  «вогні мегаполісів» на провінційність Покутського містечка,

 

він мав на те вагомі причини. Схильна до розгульного, веселого життя людина просто так не кине «великосвітське життя» зі всіма його спокусами, щоб оселитися в тихій, невеличкій Городенці.

Все ж, було б помилковим вважати, що тільки українські міста впливали на родину Потоцьких. Величезне значення в житті цих потужних магнатів відігравало багато міст та столиць тогочасної Європи. Зокрема це стосується Парижу.

Зупинимось на трьох видатних постатях із родини Потоцьких, котрих, крім родинних зв’язків, об’єднувало те, що вони відвідали  Париж: Миколай Базилій, Валентин та Ян. Але це були не прості відвідини французької столиці. Париж назавжди змінив світогляд та долю цих трьох представників роду Потоцьких.

 

Отож, Париж… місто на Сені, яке веде свою глибинну історію ще з часів існування кельтських племен, які займали територію поблизу кордонів Римської імперії. Власне, місто й отримало своє ім’я від назви кельтського племені паризіїв, що мешкало на острові Сіте. До речі, саме на цьому острові посеред спокійної Сени розташувався готичний Нотр Дам де Парі, оспіваний Віктором Гюго в «Соборі Паризької Богоматері».

Із самого початку свого існування Париж став основним західно-європейським центром освіти та науки.                                                              

І в першу чергу це стосувалось філософії та теології. Про це свідчить хоча б всесвітньо відома Сорбона, заснована в 1257 році Робером де Сорбон з метою навчити декілька десятків бідних студентів богослів'ю. Також освітнім центром в Парижі вважається Французька Академія, котра виникла із простого літературного гуртка.

сорбона

Таким чином, починаючи із часів суворого середньовіччя і до нинішніх днів Париж сприймався, як західно-європейська освітянська столиця. Розширювати горизонти пізнання та здобувати освіту сюди приїздили студенти з різних частин світу. Особливо багато їх було  з Центральної та Східної Європи.

Це зараз вихідці із України та СНД їздять за кордон здебільшого для того, щоб привозити гроші, а тоді – їм було цілком достатньо ідей. Не виключенням були й представники знатної родини Потоцьких.

Так, наприклад, Микола Потоцький, відомий більше в літературі та історії як староста Каньовський, ще маленьким хлопчиком був відправлений до Парижу в освітню подорож. Такий подарунок йому зробив родич по материнській лінії Адам Сенявський – польський гетьман коронний. Зважаючи на те, що за свідченнями багатьох істориків, народився Миколай Потоцький в 1712 році, то на момент поїздки до Парижу йому виповнилось 12 років, бо приїзд його до французької столиці зафіксовано в 1724 році.

Крім Миколая, Париж відвідав у тому ж XVIIІ ст. Валентин Потоцький, який представляв Волинську гілку родини. Виходець із впливової шляхетської сім’ї, він, попри волю батьків, вирішив все-таки пов’язати свою долю зі служінням Богу. Навчання на теренах Речі Посполитої виявилося недостатнім і допитливого юнака разом із його товаришем семінарія відправляє до Парижу.

Ну, і, нарешті, ще один представник із гілки Потоцьких, що здійснив «паломництво» до Парижу. Ним був Ян Потоцький, відомий, як автор першого польського роману «Рукопис, знайдена в Сарагосі» та ряду історичних досліджень стосовно скіфів, сарматів та слов’ян.  До речі, Ян Потоцький першим із серйозних учених вголос заявив про те, що українці та росіяни абсолютно різні народи! Двадцять чотири його роботи, не враховуючи географічних карт, випущені доволі малим тиражем, зараз вважаються рідкісними.

Але їхня наука не обмежилась простою академічною освітою. Разом зі стандартним освітнім набором вони отримали бонус – певне знання, яке викликало метаморфози особистості. Найпотужніші зміни відбулись із Валентином Потоцьким.

В 1719 році, прямо із католицької семінарії міста Вільно єпископ відправляє його та ще одного здібного хлопця на прізвище Заремба до Парижу. Юнаки настільки глибоко перейнялися вивченням релігії, що у них виник ряд запитань, на які не могли відшукати відповіді. Блукаючи паризькими вуличками, вони натрапили на старого німецького єврея, котрий прямо в саду читав Тору. Зацікавлені незнайомою мовою, юнаки вирішили дізнатись, що читає старий. А ще через пів року вони вже повністю вивчили Тору.

Далі відбулась просто неймовірна за тодішніми, та й, в принципі, за нинішніми мірками, подія. Юний Валентин Потоцький вирішує прийняти іудаїзм. Остаточно до такого рішення він прийшов у Римі. Приймаючи його, він навіть відвідав Понтифіка. Але все одно здійснив задумане.

Валентин відправився до Амстердаму та став євреєм. Там же Валентина Потоцького почали звати Авраам бен Авраам або ж гер Цедик, що означає на єврейській праведний прозеліт.

Польський історик Юзеф Ігнаці Крашевський не дає нам інформації про те, ким був той старий єврей у Парижі, котрий навчив Валентина Тори. Але в старого повинен був бути сильний дар переконання, щоб зломити волю та страх  Потоцького. Адже в часи Польсько-Литовської унії таких «зрадників» віри, як Валентина Потоцького, чекало страшне покарання – спалення на вогнищі. Так і сталось. Після кількох років подорожей  по Німеччині та Росії Потоцький осів поблизу рідного Вільно. І саме там, через банальну сутичку із місцевим шевцем, Потоцького виказують католицькій церкві, а, пізніше, після тривалого перебування у темниці - спалюють. Це відбулось 24 травня 1749р.

Спалений Потоцький стає героєм для всього єврейського народу. Місцевий єврей Зіскес збирає попіл і уцілілий палець спаленого і захоронює. Як свідчать перекази, після страти гер цедика відбувся ряд дивних речей.

Спершу жінка, котра сміялася із того, що Потоцькому вирізають язика – оніміла. Потім згоріли будинки в тих господарствах, які дали дрова для спалення Авраама бен Авраама. А на самій могилі виросло дерево із дуже викривленим віттям. Воно вказувало всім євреям про несприятливі часи, які наближались. Так, наприклад, перед Другою світовою війною дерево взагалі всохло.

Пізніше останки та могилу Потоцького перенесли до Шяшкіне.

Чи був перехід Валентина Потоцького із католицизму в іудаїзм рішенням, прийнятим самим Потоцьким? Цілком можливо, що й так. Але ніхто не буде заперечувати того, що вчинок Валентина - це чудова нагода для когось позбутись сильного політичного суперника. Адже Валентину Потоцькому, вихідцю з досить впливової сім’ї, батьки готували успішну «політичну кар’єру».

Як відомо, на той час католицька церква мала більше авторитету та влади, ніж, скажімо, сейм. Сильна позиція католицької церкви у суспільно-політичних іграх пояснює, чому батьки взагалі дозволили Потоцькому вступити в семінарію. Якщо б Потоцький залишився християнином, то, скоріш за все, отримав би досить високий духовний сан, а родина Потоцьких посилила б свій вплив у Речі Посполитій.

Але загадкові обставини, що виникли в Парижі, внесли сильні корективи у плани родини Потоцьких. Прийнявши іудаїзм, Валентин став віровідступником і автоматично опинявся не просто поза політичним процесом, але й взагалі поза суспільством та законом.

Що стосується вже згадуваного вище Старости Каньовського Миколая Базилія Потоцького, то вплив Парижу став очевидним набагато пізніше і носив масштабний характер, оскільки позначився на долі цілого міста. Справа в тому, що крім дитячо-юнацьких років навчання, його пов’язує із Парижем приналежність до масонської ложі «Трьох Білих Орлів», заснованої французом Ф. Лонґгампсом у Львові. Засновник масонства на Галичині мав досить високий ступінь – «Лицар Сходу». Ложа «Трьох Білих Орлів», як і всі інші масонські ложі, була пов’язана із Паризькою, що носила назву «Великого Сходу Франції».

миколай потоцькийПриналежність до цієї утаємниченої групи пов’язувала людей, опозиційних до влади короля у Варшаві. Серед їх числа були і такі представники шляхти, як Саверій Любомирський, брати Адам та Калістрат Понінські, Йозеф Попель та інші. Всього їх налічувалось 18 чоловік.

Як свідчать історики та конспірологи сучасності, кожна масонська ложа має дотичні із певними проєврейськими колами. Можливо, саме приналежність Миколи Потоцького до масонських кіл вплинула на одне його досить цікаве рішення.

  Справа в тому, що попри всі існуючі свідчення щодо негативного ставлення Миколая Потоцького до євреїв, він, як дідич Городенки, дозволяє їм у   1743 році селитись у

місті. Крім «виду на проживання»,  Потоцький надає їм величезні права щодо ведення торгівлі і занять ремеслами. А ще - дозволяє будувати синагогу в центральній частині міста та кіркут на його околицях.

В такій ситуації стає незрозумілим, чому, за переказами його сучасників і свідченнями істориків, Миколай Потоцький, який «вирізнявся жорстокістю у ставленні до євреїв»,  дозволяє їм селитись на його землях? І чому саме в серпні цього ж таки 1743 року підписанням фундаційного акту починається грандіозне будівництво в Городенці костелу Непорочного Зачаття Діви Марії, на яке Потоцький відразу виділяє 20 000 злотих?

В той самий час, завдяки старанням Потоцького, в Городенці з’являється  загадковий скульптор, що підписувався, як майстер Пінзель. Про місце його народження та куди потім зник галицький «Мікеланджело» - нікому не відомо. Його творчим дебютом стало виконання вівтарів для костелу та церкви, а також скульптура Богородиці на коринфській колоні перед згадуваним костелом. Також він виконав ряд довершених дерев’яних скульптур, які не знають собі рівних у пізньо-барочну епоху не тільки України, але й Європи.

Не менш помітний слід Париж залишив і у житті ще одного представника цієї родини – Яна Потоцького.

Разом із братом Северином він, починаючи із семилітян потоцькийнього віку, живе то у Швейцарії, то у Франції. Дванадцятирічним хлопчаком Яна відправляють на навчання до Женеви та Лозани. Починаючи з 1773 по 1779 рік він здобуває блискучу освіту і відразу після закінчення навчання разом із Мальтійським  Орденом відправляється назустріч пригодам. Нагадаємо, що Мальтійський Орден або, інакше, Суверенний військовий Орден Госпітальєрів Святого Іоанна Єрусалимського, рицарів Родосу і Мальти, заснований у далекому 1099 році спільнотою братів госпіталю Св.Йоана в Єрусалимі, які опікувалися паломниками, бідними та хворими.

                                                                                                                В складі лицарського ордену він веде війну із піратами Середземномор’я. Результатом цих воєнно-морських подорожей стали репортажі Потоцького, що публікувались в Європейських газетах та журналах і якими так захоплювалась тодішня публіка. Після тривалої подорожі він побував у Тунісі, Єгипті та Голландії. І вже з 1784 по 1788 роки здебільшого живе у Парижі.

І ось в 1790 році Ян Потоцький вступає до лав якобінців, де вже були Робесп’єр, Фуше та Сен-Жуст, і стає активним учасником Великої Французької Революції. Також історія засвідчує його приналежність до масонських кіл Парижу. Він був автором проектів реформ Польщі з метою її оздоровлення. Після третього поділу  Польщі (1795) став наближеним до імператорського двору Павла I, а при Олександрі I служив в російському міністерстві іноземних справ у Петербурзі.

Неймовірно велика кількість написаних ним робіт з історії скіфів, сарматів та слов’ян змусила по-новому подивитись на зв'язок російського та українського народів. Він чітко дав зрозуміти вченому люду про те, що українці - це абсолютно інша, відмінна від росіян,  нація із власною глибокою історією.

 

Але, що насправді зробило Яна Потоцького знаменитим, то це публікація «Рукопису, знайденого в Сарагосі». До речі, написаний роман був французькою. Літературний шедевр виконано в стилі «літературної скриньки» на кшталт арабської «1000 і одної ночі». Створюючи, по суті, перший польський роман, він вклав у нього складний і заплутаний зміст, який в тій чи іншій мірі пов’язаний з його власними блуканнями і роздумами. Це не означає, звичайно, що "Рукопис”

 

рукописавтобіографічний. Химерне поєднання переказу давньоєгипетських та іудейських вірувань з пустотливими епізодами в стилі "злодійського роману”, опис двірцевих інтриг, витончена еротика, екзотичний фон подій, в складних перипетіях яких важко розібратись, – все це підпорядковано, очевидно, одній цілі, одній раціональній концепції, породженій болісними, але плідними філософськими пошуками Віку Просвітництва.

Найцікавіший епізод його біографії пов'язаний із пізніми роками його життя, коли він оселився в тихому селі Уладівці у своєму панському маєтку. Люди подейкували про дивакуватість свого пана і про те, що, начебто, вечорами він перетворюється на вовкулаку… Звичайно ж, це тільки легенди без фактичних доказів. А от, що є історичним фактом, то це те, що 1815 року Ян Потоцький загинув від вогнепальної рани голови. Офіційна версія його смерті – самогубство. Він, начебто, застрелився із власного пістолету. Причому зробив він це срібною кулею… До речі, саме срібна куля, як і осиновий кіл, вважаються магічною зброєю, здатною назавжди зупинити вовкулаку.

Як би там не було, а в біографії цих великих представників свого часу із родини Потоцьких залишається ще багато невивченого, таємничого і взагалі невідомого. Саме членство в таємних організаціях того часу ставить перед нами завісу, за якою криються  невідомі сторінки біографії цього роду. І як ми з вами побачили - Париж відіграв у цьому вирішальну роль. Париж не просто змінив трійко багатих та відомих людей XVIII століття, він змінив хід історії далеко за межами Єлисейських полів та стін Сорбони.

Що ж, паризькі таємниці Потоцьких перегорнули перед нами свою першу сторінку, яка виявилась тільки анонсом. А далі?..  

 



Джерело:
Категорія: Дещо про ГОРОДЕНКУ | Додав: dilovagorodenka (20.03.2011) | Автор: Каглян Олександр
Переглядів: 967 | Теги: Городенка, Базилій, ян, Париж, Потоцький, Валентин, Сорбона | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2017