Доля та Боже провидіння. Іван Теремко. - Видатні та цікаві люди Городенки і Городенківського району <!--if()-->- <!--endif--> - Каталог статей - Діловий сайт Городенка і Городенківський район
Субота, 10.12.2016, 19:26
Вітаю Вас Гість | RSS
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід



Меню сайту




Форма входу
Категорії розділу
Культурно-мистецький альманах "Ямгорів" [1]
Дещо про ГОРОДЕНКУ [6]
Все про Рекламу [15]
Заробіток в Інтернет [79]
Реальні способи заробітку в мережі інтернет
Подарунки і свята [74]
Новинки кіно [5]
Модні тенденції [17]
Читати, купити книги [13]
Краса, фітнес, косметологія [10]
Кулінарія [3]
Відомі люди світу. Багаті та знамениті [10]
Видатні та цікаві люди Городенки і Городенківського району [3]
Колекціонування [5]
Ідеї для бізнесу офф-лайн [19]
Робота. Пошук роботи. Робота за кордоном [8]
Інвестиції. Персональний Фінансовий план [6]
НОСТАЛЬГІЯ [4]
Конкурс від сайту Ділова Городенка [6]
матеріали конкурсантів
Історія очима журналістів [1]

Ваш кошик порожній
Пошук
Наше опитування
Які розваги Вам до вподоби?
Всього відповідей: 48
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


ділова городенка логотип




Головна » Статті » Видатні та цікаві люди Городенки і Городенківського району

Доля та Боже провидіння. Іван Теремко.

текст люб’язно надано Людмилою Стражник для публікації на сайті "Ділова Городенка"

Теореми буття

Доля та Боже провидіння


Священик на протезах замість ніг не лише провадить церковні відправи, але й порається на присадибній ділянці.

 До нас різними стежками,  осередниками між Богом та людьми є священики, які й покликані вести нас до Небесних висот. Без сумніву, одним із таких, що дають цей дороговказ, є о. Іван Теремко Української православної церкви Київського патріархату.


       Хто не знає близько отця Івана, який служить у церкві села Глушкова Городенківського району, нізащо би не подумав, що він має якісь проблеми зі здоров'ям. Ходить начебто своїми двома, весь день, як мовиться, на ногах — як не в богослужебних чи громадських справах, то в сімейних, за потреби — й до Одеси самотужки. Та ось річ у тому, що таки не на своїх ногах, а на протезах. І хто би міг подумати, що вправний водій звичайного авта, а не з ручним керуванням, на ніч знімає оті свої "другі ноги", як, приміром, шкарпетки?

 

Дорога до храму

         Подружжя Теремків прожило разом уже чимало, відсвяткували срібний ювілей подружнього життя. Галина родом із селища Чернелиці, Іван — із Кунисівців. Побралися в доволі ранньо­му віці. Іван боявся втратити кохану, адже попереду були два довгих роки служіння в армії. Після навчання в ду­ховній семінарії служив священи­ком на Київщині. Але тяга до рідного краю переважила столичні перспективи, тож невдовзі подружжя повернулося додому. Майже п'ятнадцять років отець Іван служить у Глушківській церкві Архистратига Михаїла. Село Глушків цікаве тим, що в місцевому храмі мирно відправляють Служби Божі та інші треби священики різних конфесій: православної та греко-католицької. Тут не було властивих кінцю минулого століття церковних війн за майно, громади, визначившись із уподобаннями, полюбовно вирішили питання черговості відправ. Разом провадять ремонти, сільські святкування чи ще якісь світські заходи. Не виникало якихось непорозумінь між священиками, коли ще на парохії був греко-католицький о. Василь Гавриш, чи тепер, коли у Глушкові служить о. Роман Лапчинський. Дерев'яну церкву перекрито бляхою, зроблений внутрішній ремонт, гуртом, двома громадами, встановили й нову огорожу. Гордістю о. Івана Теремка та православної громади є встановлення ошатних воріт до храму. Радий, що село дружнє. І сам невтомно працює, щоб було ще ліпше. То хто ж-бо скаже, що він — інвалід? Та й сам священик згадує про свої "другі ноги" хіба що ввечері.


В льодових оковах
            Випадок, який стався дев'ять років тому в одну із жахливих зимових заметілей, без перебільшення, вразив багатьох наших кра­ян. І не тільки їх... Отже, до 2 січня 2002 року життя у сім'ї Теремків, які тоді проживали в селищі Чернелиці, йшло звичною ко­лією. Під вечір того дня, коли дуже мело снігом, за­телефонував місцевий настоятель о. Дмитро, який повер­тався із села Чорнолізців Тисменицького району, і поцікавив­ся погодою. Мовляв, чи можна вирушати в путь. Отець Іван вир­ішив виїхати кіньми до Олієво-Королівки назустріч. Коли разом із фірманом Іваном Дзидзою рушили саньми в дорогу, було вже на сьому вечора, навкруги — темінь, тож ледве розрізня­ли шлях. Не дивно, що не зауважили, як з’їхали з ньо­го, тим паче, що намело вже кучугур чимало! На біду, довкруги були мочарі, тож невдовзі сани застрягли, коні й кроку не могли рушити. Отець Іван зіскочив із саней, але, оск­ільки був в низьких чоботях, то одразу набрав мокрого снігу з водою. Запропону­вав розпрягти коней і доби­ратися далі верхи. Іван Дзидза відмовився, й після не­вдалої спроби рушити ще дужче загнав коней. Так до ранку, закутав­шись, як могли, просиділи чоловіки в санях.

            Вирішили йти пішки, але о. Іван, спробувавши стати на ноги, тут же впав, як підко­шений. У чоботях намерз­ло, штани пристали до ніг. Тож фірман сам побрів сніга­ми за допомогою. Але зблудив, і його знайшли переля­каного на четверту добу в одному із сіл. Дуже пережи­вав, що залишив отця у полі одного. А тим часом священик якось намагався вибратися. Наближав­ся вже полудень, сподіватись на порятунок було годі, й о. Іван на колінях поповз у надії когось зустріти. Здавалося, повзе до дороги, а насправді-- далі в поле... Навкруги ж — страшна заметіль... Сили по­кидали. Сів під стовп, кричав і махав руками, але ніхто його не чув. Тоді вирішив, що тут доведеться помирати...

 

Розповідає їмость Галина: 

"Ми зовсім не спали, телефонували до о. Дмитра, який був у Олієво-Королівці, але ніхто нічого не знав (то була ще ера, коли не мали мобільних телефонів). Трактори місцевого гос­подарства не могли завес­тись, як на біду. Але з Чернелицької лікарні до Городенківської ЦРЛ хворого повезли на операцію. Їх супроводжу­вав трактор. Та дорогою не знай­шли потерпілих. Перестріли­ся з о. Дмитром, який уже іншими саньми їхав, і я з ними повернулася до Чернелиці, щоб узяти підмогу та йти на розшуки. Із Чернелиці вирушив бензовоз, у суп­роводі трактора, до Івано-Франківська за бензином, коло­на рушила далі, й десь за Вільхівцями через поломку зупинився трактор. Розпові­дав потім завідувач автопар­ком Михайло Борис, який їхав у бензовозі, що помітив, як хтось у полі махав руками. Побігли до незнайомця, але не впізнали його одразу — був весь у снігу, обличчя обледе­ніле, куртка примерзла. Говорити не міг, але показав, що йти не може. Взяли його до трактора, відтак — до машини швидкої допомоги, й дитячий лікар Ганна Стасюк вколола знеболювальний. Чоловік тро­хи відійшов, попросив зали­шити його в першій хаті Олієво-Королівки, щоб зігрітись, але медики завез­ли його до приймального покою Городенківської ЦРЛ. Там зреагували швидко — за­нурили на годину ноги в хо­лодну воду. Штани і чоботи потрібно було розрізати, бо все було обледеніле. Далі відправили до реанімаційно­го відділення".

 

 Боротьба за життя. І за ноги.

            Розповідає їмость Галина: 

"Я тільки-но зби­ралася до Чернелиці, як зателефонував тодішній  головний лікар ЦРЛ Микола Олінійчук і по­відомив про все. Священик о. Богдан привіз мене разом із братом до Городенки. Мене пропустили до реанімації, а там — жахливе видовище: руки й ноги фіолетові. Скерували до опікового відділу обласної клінічної лікарні, де почало­ся довге тримісячне лікуван­ня. За той час я не відходила від чоловіка ні на день, навіть додому не їздила. Оперував о. Івана відомий лікар, професор Тарас Масляк, пообіцяв, що праву ногу збереже, ампутує лише пальці, ліва ж... А через тиж­день почалися сильні болі, ніякі препарати не допомага­ли, але чоловік уперто терпів. Нам розповідали, що коли починається гангрена, то, до­поки тканини омертвілі, ут­ворюється видима смуга. Тому надрізали ноги без знебо­лювання скальпелем — визна­чали чутливість".

            Хворому проколюва­ли ноги якимись насадками, і на­став той страшний день, коли лікар сказав: "Змушені ампу­тувати”. Праву кінцівку "стесували”, як стовбур дерева, але п'яту залишили, навіть при на­ступній операції зробили "пластину” — знімали ділянки шкіри вище коліна і нарости­ли таким чином десять сантиметрів. Ця операція трива­ла півтори години. Усього на праву ногу було їх аж чотири. А ліву ампутували, залишивши 20 см нижче коліна. За той час стався випадок, який ледь не закінчився фа­тально. Коли вводили медщикаменти через крапельницю, відбула­ся реакція, і о. Іван завмер, організм уже не сприймав "хімію". Але, на щастя, все минулося. Після двотижневого пере­бування вдома Теремкам пореко­мендували звернутися до ортопедів, що в  Ковелі Во­линської області. Годі було уявити пригнічений стан молодих людей, але вирішили не здаватися. 

            Там зустріли пацієнта напрочуд доброзичливо. По­відомивши, однак, що ліва нога го­това до протезування, а пра­ву треба ампутувати ще вище. Оперував головний лікар-травматолог Ковельської лікарні. На виготовлених протезах о. Іван майже рік учився заново ходити, звикав, були болі й розчарування. Але за цей час ноги священика дещо поправилися, й протези стали тісними. До того страшного випадку о. Іван важив під дев'яносто, а за час хвороби схуд до сорока п'яти кілограмів, і дружина носила його на руках. А тепер треба було знову вирушати до Ковеля за новими протезами.

            Отець Іван розповідає, що то були ще не найдорожчі протези:

"Закордонні, такі, що зги­наються в стопі, як справжні ноги, коштують відпові­дно — більше трьох тисяч до­ларів, нам не по кишені".

             Де ж брали тоді гроші? Адже зрозуміло, що все: і лікуван­ня, і протезування — надзви­чайно дороге.

             — Велика подяка всім пара­фіянам району, області, адже кошти на лікування збирали в церквах усіх конфесій. Особлива — владикам ІОАНУ (Коломийському і Косівському УПЦ КП), АНДРІЄВІ (Іва­но-Франківському УАПЦ), ПАВЛОВІ (Коломийсько-Чернівецькому УГКЦ), благочинцям краю та об­ласті. Також значну підтримку відчули від районної та обласної влади, до яких особисто звертався владика ІОАН. Дізнавшись про нашу біду, телефо­нували із Київщини, де я служив, надали допо­могу. Виділила кошти навіть Київ­ська обласна державна ад­міністрація, відоме подружжя Засухів.

 

Господь іде до людей ногами отця Івана

            Відтоді минуло вже немало літ. Та не здається о. Іван. Змінював уже й протези, хоч вони й досі недосконалі. Ходить без поясів, іноді доводиться цілий день на ногах вистояти. І витримує! Це відзначив нещодавно патріарх Філарет, коли разом були на святкуванні 150-річчя церкви у Мамаївцях: мовляв, інші он присідають, а о. Іван — усе "на ногах". В Україні нині, мабуть, нема священика, щоб отак служив би Господу, а о. Теремко і під час похорону не сяде до машини, йде пішки разом із громадою. Щоправда, розповів один випадок, як зламався протез. Було то якраз на цвинтарі, коли священик уже й гріб запечатав. І раптом відламалася стопа. Допомогли добратися додому, там цвяхом прибив, дротами скрутив — і до церкви: молодята на шлюб очікували! Після вінчання довелося протез на ремонт віддати.

           
Слухаючи розповіді о. Іва­на та його дружини Галини, помічаю, що в розмові відсутні займенники одни­ни, натомість — ми, нам... Очевидно, тільки таким чи­ном можна долати біду. Сьо­годні о. Іван далі служить і приносить щедрі молитви за всіх жертводавців і за весь український народ. І дякує Богові, що діти мають бать­ка, а дружина — чоловіка. Їмость Галина —  всю­ди з о. Іваном, служить дяком в церкві, опікується хором, а донечки вже й повиростали, старша, Людмила, вже заміжня. Пощастило Теремкам із зятем Олегом: і людина добра, і разом господарюють. Дівчата горді за своїх батьків. А ще як гарно заспівають — щас­лива сім'я та й годі!

            А ще ось дізналася, що до Глушковської церкви за зціленням нині приїжджають звідусіль: о. Іван Теремко вміє і дитячі страхи розігнати, і молитовно сімейні негаразди допомогти владнати. Чи тому, каже, що двічі сам помирав, та не втратив віри у Божу поміч, то й Господь нині множить його сили для допомоги іншим.

 

Людмила Стражник.

 

 

 

 

 



Джерело:
Категорія: Видатні та цікаві люди Городенки і Городенківського району | Додав: dilovagorodenka (26.01.2011)
Переглядів: 1060 | Рейтинг: 3.8/6
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2016