Влада зблизька

                     Про туризм і не тільки

(автор: Людмила Стражник)

Якби довелося офіційно представляти нинішнього секретаря міської ради Ярослава Парфенюка, то, мабуть, розпочала б із того, що він — син відомого в наших краях композитора Володимира Парфенюка. Мистецькою стежкою, одначе, не пішов, зате завзяття та прагнення досягати своєї мети безумовно, запозичив у своїх батьків (нагадаємо, що його мама, Лідія Омелянівна, свого часу працювала в районній бібліотеці, але вже понад десять років перебуває в Америці). І не згрішу, коли скажу, що Ярослав Володимирович зробив себе сам, без протекції батьків.

Ярослав Парфенюк. Відпочинок на Дністрі

Змінити статус доволі успішного підприємця на службовий портфель — нова сторінка в житті молодого чоловіка і, сподіватимемось, буде вона заповнена не меншими успіхами. Нині говорити про якісь конкретні справи на розвій міської громади ще, очевидно, ранувато, проте фракція «Наше місто» в міській раді має доволі цікаві проекти. Команда сформована, цілі має визначені, тож, є певність, нинішню міську владу запам’ятаємо й конкретними справами.

Ромашкові краєвиди Дністра

Та не лише роботою живе людина. Отож, як то нині модно, зазирнемо трішечки за завісу приватного життя секретаря міської ради, тим паче, що нещодавно така нагода й трапилася. На доволі вузькому просторі довелося пробути компанією майже цілий день (мається на увазі розмір плоту, на якому разом зі спільними друзями сплавлялися Дністром).

Ловись інвестиція велика і ще більша...

Вирватися з міських оков бодай на трішки — щастя неймовірне. А якщо ще путь проляже до незрівнянного Дністра?! Зазвичай сплав річкою наші краяни розпочинають від Незвиська, позаяк там є належні умови для спуску плота на воду. Чимало городенківців мають такі власні засоби пересування водою: хтось придбав стандартний і нині робить на сплаві бізнес, інші виготовляють плоти з підручних матеріалів. Саме таким виявився плавзасіб, на який мені вдалося підсісти біля відомого дитячого табору «Перлина Придністров’я». Пліт площею тридцять два квадратних метри — міцний, каркас армований металом, начинка — з пінопласту. Дерев’яна підлога, столи, стільці, накриття, доволі місця для риболовлі та прийняття сонячних ванн. Навіть міні-пічка встановлена, тож можна й шашлики смажити, й гарячим чаєм насолоджуватися.

Щоправда, сонце так нещадно палило того дня, що можна було борщ зварити на самій палубі. Єдиним спасінням стала річка, чим наша компанія активно скористалася. Дністер у нашій місцині тече так повільно, що складається враження, ніби вода стоїть, лише подекуди з тихого плеса перетворюється на бурхливий вир. Річка помітно зміліла, рівень води впав, тож навіть дітлахи, що були з нами, безпечно хлюпалися. Ото мали радості, як побачили у воді рибок! Навіть вдалося виловити кілька на вудку, тож ароматна юшка була нам забезпечена. Поодиноких рибалок берегами річки було чимало. А от відпочивальників, незважаючи на святковий день, — небагато. Подумалось, що наші краяни мало користають з такої неймовірної краси: чи то вічні роботи в нашого сільського люду, чи якась інертність. Адже добратися до Дністра — не те, що десь до моря. А кількох годин такого близького й корисного відпочинку на природі цілком вистачає, щоб мати силу й енергію трудитися впродовж тижня. Чого вартує лише спокійно споглядати над собою синє небо, зелені береги вперемішку із крутими червоними скелями. Над нами здіймається сполоханий птах, і уявляється, що ніби перемістилися в якісь доісторичні часи. Без ознак цивілізації. Ну чим не «парк Юркського періоду»? Адже Дністер, скільки б разів біля нього не бувати, не перестає дивувати!

У колі друзів...

Людмила Стражник виглядає новий матеріал для статті

Давно минули ті часи, коли водна артерія краю була «дорогою життя»: старші учасники сплаву розповіли, що через Дністер була поромна переправа, перевізники доставляли людей човнами, двічі на тиждень з Городниці до Заліщик курсував катер. Цікаво, що з наших придністровських сіл простіше було річкою добратися до тамтешньої середньої школи, ніж до Городенківської. Уламки затонулого порома можна й досі побачити у воді десь неподалік Поточища. А ще — залишки старого моста, знаменитого за фільмом «Багряні береги». Його згодом зруйнували, металеві констукції забрали, і про колишню славну переправу нагадують лише залишки потужних підпор. Коли ж ми допливали до моста через річку біля Устечка, за нашим сплавом зверзу спостерігала юрба туристів. Та одне — дивитися з висоти на воду, й зовсім інше — відчути велич Дністра зблизька, а ще побачити конструкцію моста та уявити масштаби будівництва. Та, що цікаво, сама грізна ріка, як то може видатися зверху, насправді в цьому місці доволі мілка, що можна перейти вбрід.           

    Хоч того дня нам на очі трапилося лише кілька моторних човнів та байдарок, туристичне життя річки набирає дедалі більших обертів. Цікаво було дізнатися, що чимало підприємливих людей з Городенки та інших міст придбали садиби вздовж річки. Частими стали також сплави річкою. Секретар міської ради Ярослав Парфенюк принагідно зауважив, що береги цьогоріч доволі чисті, хоч, зрозуміло, на привал туристи зупиняються. Можливо, приходить розуміння, що кожен хоче відпочивати в затишку й порядку. Завели бесіду також і про перспективи туристичної галузі щодо наповнення міської казни чи сільських бюджетів.

Добре було б залучити сюди кошти інвесторів, зокрема й заробітчанські. Нехай ще сьогодні тут — дороги з вибоїнами, які до Євро-2012 таки обіцяють підлатати, й інші туристичні принади ще треба розвивати й рекламувати, але перспективу в цьому сенсі край має велику. На завершенні — робота над сайтом міської ради, де, серед іншого, будуть запропоновані проекти розвитку місцевої інфраструктури. Отоді, мабуть, дійдуть руки й до Дністра, катерного сполучення, доступного і корисного відпочинку наших краян біля річки.

Людмила СТРАЖНИК.