Ера милосердя

«Я суспільству ще віддаю!»

         «— Марі, за останні три роки ви не мали жодного такого приступу.

            — Отже, я здорова.

            — Ні, звичайно. Але це не має жодного відношення до вашої хвороби. В дисертації, яку я пишу для Академії Наук Словенії…, я намагаюсь дослідити так звану "нормальну" людську поведінку. …Ця нормальність є лише результатом певного консенсусу,  — тобто більшість людей погоджується, що щось слід вважати нормою, і це щось стає нормою…

            Іноді норма усталюється, бо загал звик вважати, що вона має бути саме такою. Ось вам… приклади. Ви часом не цікавилися, чому букви на клавішах друкарської машинки розташовані у певному порядку?.. Перша машинка була винайдена 1873 року… і мала поліпшити каліграфію, але тут виникла проблема — якщо хтось друкував надто швидко, клавіші чіплялися одна за одну, й машинка зупинялася. Тоді Шоулз і впорядкував клавіатуру за принципом "QWERTY"… клавіатура друкарських машинок і комп'ютерів була задумана так, щоб люди могли друкувати не швидше, а повільніше, розумієте? Якщо ви зміните порядок літер, ніхто не купить вашої продукції."

Якось в одній із обласних книгарень мені впала у вічі невелика книжечка відомого бразильського письменника Паоло Коельйо "Вероніка вирішує померти", уривок з якої й наведено напочатку. Знічев'я перелистала кілька сторінок. Переді мною відкривався світ божевільних. І, о, диво: то був зовсім не такий дикий світ, яким ми собі його звикли уявляти.

       

Відтоді я, часто буваючи в цій книгарні, перечитувала якийсь уривок. Було неабияким інтересом «розтягувати задоволення», переосмислюючи опісля отриману інформацію, хоч цілком могла би подужати невеликий роман за одну ніч. Й аж трохи згодом, після розмови з героєм моєї подальшої оповіді, придбала цю книжку.

         "…Кожна людська істота є унікальною… Одначе суспільство завжди нав'язує нам колективну модель поведінки, і люди ніколи не перестають дивуватися, чому вони мусять поводитися так, а не інакше. Зрештою, вони просто звикають до цього,— як звиклися з думкою, що клавіатура "QWERTY" є найліпшою зі всіх можливих. Чи ви у вашому житті стріли бодай когось одного, кого цікавило б, чому стрілки годинника рухаються саме в цьому, а не в іншому напрямку?.. А якби це когось і зацікавило, то у відповідь він, мабуть, почув би: "Ти божевільний!"

Ореста на контрабасі в Городенці не треба

         Це тавро до Ореста пристало міцно. Хоч ще не так давно, років із десять тому, він, як непересічний музикант, грав у весільних гуртах, співав у хорі, писав пісні, кілька з яких додали слави дуже відомому городенківському творчому колективові. Вважався він тоді чи не найсильнішим басом Городенки, виступаючи з "просвітянами" майже п'ятнадцять років на численних імпрезах. Чи то кон'юнктура, чи неадекватна Орестова поведінка, чи ще щось (казали, що музикант не може бути хористом) "сприяли" тому, що його місце в цьому колективі нині посідає інший не менш басовитий. Та що цікаво: як виступала "Просвіта" у Львові, то не погордували колишнім хористом. Як, зрештою, й ансамбль "Ямгорів" на одному з престижних фестивалів духовної музики взяв до свого складу Ільчука в якості контрабасиста. Йому дали партію, а він дві ноти зіграв так, як хотів. Каже, що це було в межах гармонії. Тут же, в рідному місті, ним гордують.

         Звичайно, репутація п'янички (чого гріха таїти: любить Орест знічев'я перехилити чарчину) та навіть наркомана може попсувати імідж городенківських небожителів від мистецтва. Хоч кримінал за буцімто вживання цієї отрути на нього скинули задарма: міркує, що так додали собі правоохоронці балів за розкриття справи, вважаючи, що, як неосудний, Ільчук не особливо від того й постраждає. А хто заглядав, що коїться на душі цього гордовитого, нехай і неохайного чи й не завжди тверезого чоловіка? В гумових тапках на босу ногу, нехтуючи листопадовою холоднечею? Що, можливо, криється за всім цим спротив усталеному черствому світові з його дикими законами, байдужістю й замкнутістю оточуючих. 

Його світ був особливим

         Каже Орест, що якби ще мав ту хоч когось із родини… Адже родом він — із села Саджави, що на Богородчанщині. Там закінчив перший клас, разом із майбутнім журналістом -"галичанином Василем Морозом. Двоє й училися найкраще. А далі — в городенківській першій школі. Клас —  елітний, змагатися з лідерами йому було не до снаги: вже тоді вирізнявся своєрідним поглядом на прості речі. "Мені би корисною була індивідуальна освіта, навіть екстернатна, але хто тоді на це зважав? Ось про Леніна свого часу з гордістю переповідали, що він екстерном закінчив університет. Очевидно, й у нього були особливі потреби. Зрештою, кому з геніальних людей не була притаманна дивакуватість — аж до певного хворобливого стану? А в школі мене принижували, і я думаю, що індивідуальне навчання дало би мені більше користі. З цих же причин я не відвідував музичної школи, хоч тато був хорошим музикантом. Він брав сопілку й грав мамі, вчив мене грати на баяні вальс «На сопках Манждурії», але я копнув ті ноти і заграв  по-своєму. Мама була висококласним кухарем, навчалася у Львові. Жалію, що доля так розпорядилася: померла восьмирічна сестричка, скоро не стало неньки. Батько був дуже оригінальною людиною, мав дві освіти, працював у сфері культури, мав стільки колективів: керував духовим, оркестром народних інструментів і під старість у Белелуї — танцювальним. Я пам'ятаю, як його хоронили: керівники Снятинської райдержадміністрації несли домовину, зупиняючи шанобливу процесію біля пам'ятника Шевченку й біля клубу в Белелуї. Це була дуже потужна людина. Казав мені, що я не зможу так, як він: настала інша епоха, в якій для калік нема місця. В цьому світі я й справді бачу лише насильство. Вчитися мені було нецікаво, хоч і поступив до Одеського технологічного інституту. Віта Рудомьотова мене потягнула туди. Я здав іспити два на п'ять і два на чотири, був першим у списках за конкурсом атестатів. Протягнув два семестри і зрозумів, що не зможу далі, хоч і досі пам’ятаю всі фізичні закони, але це здається нині мені белетристикою. А в армії не дослужив один місяць: мене комісували з невтішним діагнозом… Тато викладав естетику в профтехучилищі, випивав, але то була частина його роботи. Коли він перед смертю догорав, то наказав віддати медсестрі п’ять гривень, щоб на тому світі не мав боргу. Він ніколи просто так не говорив. То була дуже мудра людина, я аж тепер його розумію."

Я — людина тонкого смаку

         Відтак Орест заглиблюється в роздуми про доцільність будівництва андроїдного колайдера, двадцятивосьмикілометрового в діаметрі. Розповідає, що таке чорна дірка, проводить аналогію з книжкою "Крах інженера Гаріна" Олексія Толстого, що досі дивує розповідями про якусь теплову енергію: він щось передбачав, але не мав уяви, що таке лазер. Роздумує про роль небесного світила та його відстань до Землі, швидкість світла. Дивуюся його обізнаності в різних сферах, особливо — в мистецтві, музиці. «Я, каже, що-

 небудь слухати не буду: я — людина тонкого смаку». Дивується, що не знаю всіх фільмів Гайдая. А далі ми сміємося, згадуючи репліки героїв Нікуліна, Віцина та Моргунова: "баркаварлі курзал” — «приятного аппетита», «бамбарбія куркуду» — «если вы откажете —  вас зарежут», «да будь проклят тот день, когда я сел за баранку этого пылесоса, недаром говорил великий мудрый Абу Ахмет Ибенбей: запомни — один Аллах знает, куда девается искра внутреннего сгорания». Орест згадує «Діамантову руку», гру Папанова, Миронова зі словами: «Так, великі були артисти…».

Чому мінтяра мені підкинув наркотики?

— Давай, поговоримо про Жеглова з фільму «Місце зустрічі змінити не можна». Як ти його розумієш? Я в молодості дуже захоплювався Жегловим, але тепер я його сприймаю як антипод Шарапова: чому він підкинув Кірпічу… Чому мінтяра мені підкинув наркотики? «Он никакой не вор!».  Цей твір мав називатися «Ера Милосердя», і ми вірили, що бандитизм перейде, і люди стануть добрі. Як казав згодом артист Володимир Конкін, який і зіграв Шарапова, що вони робили фільм про еру милосердя, а її зараз нема. І люди цього не розуміють…

«— А знаєш ще одну річ?— запитала Вероніка. — Діва ніколи не зважала на те, що про неї думають інші. Уяви, якби вона мусила кожному пояснювати, що таке Святий Дух! То вона нічого і не пояснювала б, просто сказала б: «Так воно є!» І що, по-твоєму, вона почула б у відповідь?

— Що вона божевільна!» 

Записала Людмила СТРАЖНИК.